Есенціалізм (Ґреґ Маккеон)

• {...} есенціалізм — це дисциплінований систематичний підхід до визначення найсильніших своїх сторін і спосіб реалізувати їх, доклавши мінімум зусиль.

Са́ме таке визначення ми отримуємо. І виникає тьма-тьменна питань. Що таке сила, раз вона є мірилом людських сторін? Невже вона різна в очах кожного? Може, Маккеоновий есенціалізм набуде макіавеллістських відтінків? Обери задачу — знайдеш підхід, а поняття добра та зла іррелевантні? А як щодо реалізації сильних сторін? Це самоціль Маккеонової етики?.. На жаль, жодне з цих питань не знайшло своєї відповіді.

Деякі павуки мають отруту, яка, потрапивши в жертву, паралізує тіло та частково перетравлює внутрішні органи — здобич перетворюється в рідку субстанцію, яку павук потім висмоктує спеціальними хоботками, розміщеними в його роті. Схожу схему реалізує Маккеон. Замість обґрунтувати власну етику, він паралізує читача галопом запитань:

• {...} Скільки разів ви {читачу} погоджувалися на щось, не обміркувавши? Скільки разів ви з обуренням розуміли, що повинні щось зробити, і думали: «Чому я на це підписався?» Як часто ви погоджуєтесь на щось, тільки аби когось задовольнити? Або уникнути неприємностей? {...} ви колись відчували себе на межі? Відчували, що одночасно перепрацьовуєте — і нічого не робите? Викладалися на повну в неважливих справах? Були зайняті, але непродуктивні? {...}

Відповіді на кожну з цих проблем є дуже субʼєктивними та потребують розгорнутої рефлексії, але, приховавши вовка під овечою шкурою закритих запитань, Маккеон робить вигляд, що здатен знайти єдину відповідь для кожного випадку. Навіщо він це робить? Відверто кажучи, йому просто нічого сказати. Три ложки утилітаризму, келих стоїцизму, дещиця християнської моралі й один перетертий європейський гуманізм — ось рецепт Маккеонового есенціалізму, «ідеального способу життя для кожного на планеті».

Але химера не здатна стояти на ногах — будь-яке критичне питання ламає її. Ось Маккеон пропонує конкретний план вибору життєвих цілей:

• {...} {Раджу} поставити три запитання: «До чого я відчуваю найбільшу пристрасть?», «У чому мені допоможе мій талант?» і «Що найбільше потрібне світові?» {...}

Звісно, всі три питання беруться з нізвідки, а третє так узагалі йде врозріз усьому написаному до того. Цілу книжку Маккеон вимальовує індивідуалістичну й егоїстичну систему, після чого різко звертається до «потреб світу». Така неоднорідність веде до похмурих наслідків. Чикатило-початківець, захоплений есенціалізмом, стикається з внутрішнім протистоянням — пристрасть і талант убивати конфліктують із потребами світу. Аби вирішити це, він може непослідовно відкинути третє питання, а може, майже як у математичній задачці, знайти просту та вирішальну односкладну відповідь: «Що найбільше потрібно світові? Смерть».

Після перших двадцяти сторінок опису мертвонародженої етики, Маккеон переходить до двохсот сторінок порад різної якості, що нібито витікають із неї. І це все. 12 правил життя Джордана Пітерсона роблять те саме дванадцять разів, але структуровано та подекуди влучно. Читач же книжки про есенціалізм ощасливлений грою в детектива (адже мусить розшукувати вартісні поради серед купи обманливих зачіпок) й археолога (адже мусить розкопувати груддя самоповторів у пошуках закамʼянілих істин).

Мушу визнати, окремі Маккеонові поради мені сподобалися. Тільки ніякої його заслуги в тому, звісно, немає. Єдине, на що здатна ця книжка, — це повторити те, що ви колись уже чули, і дати вам змогу порефлексувати над тим трошки більше. Нікому не рекомендую.

[ додому ] • [ список есеїв ]