— Сетові очі! — загарчав солдат у корчмі.
Гральні кості, які він жбурнув до того, зупинилися на нерівних пошарпаних дошках брудного столу. Його слова — зовсім не лайка, і не зухвала молитва чужоземця, як могли би подумати місцеві. Тут, на теренах Стіґії1, зміїні очі (дві одиниці) — це виграшний кидок.
«Тут… на залитих лайном задвірках Стіґії, куди звозиться весь непотріб, — подумав Конан. — Включно з нами».
— Подвоюєш чи пасуєш, Анхальйо? — запитав кімерієць2, спустошивши свій кухоль.
Анхальйо — оливковошкірий зінґарієць3, боєць головної чоти Вільної Сотні Заральйо. Досвідчений воїн, хоч і менший за Конана. Сильний, як удар батога, і дуже швидкий. Старий шрам на його вузькому яструбиному обличчі викривив губи у вічній посмішці. Як і більшість інших найманців з півночі, він уперто носив льняну сорочку з мішкуватими рукавами, широкі брюки та шкіряну безрукавку, типову для жителів північних країн.
Конан сидів у вільних коротких штанях, схожих на моряцькі. Бліда від природи шкіра його широкого й міцного, надзвичайно мускулистого тіла засмагла до горіхово-коричневого кольору. Жар сонця покрив руки, ноги та обличчя, не впоравшись тільки з білизно́ю тонких шрамів. Темне, немов у стіґійця, волосся було зав’язане стрічкою чорного шовку й лежало на його плечі. Конан мав лавово-блакитні очі та гостре, грубо висічене підборіддя, яке він ретельно виголив.
Кімерієць не був велетенським, як ведмідь. Скоріше, як лев: великий, надзвичайно сильний і смертельно швидкий. Навіть відпочиваючи, як зараз, він завжди був напоготові. Від стіґійського клімату кімерієць весь укрився потом. Таким, що зазвичай з’являється під час бою, або тяжкої роботи. Тут, у Сухметі4, Конан пітнів, просто сидячи в затінку. І тільки нечастий вітер міг остудити прогіркле повітря, даруючи кілька благословенних хвилин прохолоди, перед тим як полетіти далі.
Конан не мав зінґарійського почуття пристойності, і тому ніколи не одягався більше за необхідне, навіть якщо це означало, що йому доведеться постійно відмахуватися від дзижчання мух і комарів, для яких він був чимось на кшталт комашиного трактиру чи бочки з пивом.
Одначе в корчмі «Пазурі та Ікла» загроз було небагато. Міцні сини корчмаря ганяли жебраків ще міцнішими дрюками, що ви́різали з місцевого залізного дерева (назва на диво точна). А зграї котів вже здається винищили всіх щурів, і тому ласували величезними летючими тарганами або всюдисущими термітами, розкидуючи панцирі, крильця та лапки по кутках.
До речі, коти тут — великі нахаби, бо кожен, хто насмілиться хоча би штурхнути одного ногою, ризикує зіткнутися з розлюченим натовпом людей, які не те що коцнуть у відповідь, а вб’ють. Для стіґійців коти були священні, і якщо один такий домашній улюбленець помирав, то всі члени родини брили голови в жалобі, муміфікували мертвого звіра та ховали його в родовій гробниці, ніби власну дитину.
Також вони тримали пітонів, а іноді й кобр. На щастя, великі удави виповзали з храмів тільки вночі, та й не були такими велетенськими, як у далекому Луксорі чи Хемі5. Ті зміюки могли проковтнути людину цілком, і стіґійці вважали за честь стати поживою для посланника Великого Бога Сета6.
«Хоча їм більше подобається, коли бог обирає чужинця», — з похмурою втіхою подумав Конан. Коли він сам зіткнувся зі змієм, то по-блюзнірськи відмовився бути з’їденим. Добре, що ніхто цього не бачив.
«Ніхто, крім дохлої змії».
Зінґарієць блиснув на кімерійця гнівним поглядом. Невдалий кидок. Конан обперся спиною на грубу цегляну стіну та недбало поклав долоню на руків’я меча. Він знав, що не можна розслаблятися надто сильно, коли граєш у кості з людьми, які заробляють на хліб мечем і списом. Особливо, коли тільки що виграв раунд.
Дві шістки (виграшний кидок на півночі) вважалися тут бісовим ходом. Солдату вистачило мудрості не згадувати ім’я Мітра7, і навіть не лаятися. Стіґійці наймали таких, як він, для лихої роботи в лихих місцях. І хоча тут таких не любили, почуття це було взаємне. Сет вважався за біса на півночі, у той час як немедійський8 та аквілонський9 Мітр виклика́в ненависть і жах тут, на півдні.
— А щоб тебе підняло та й гепнуло! Добре, — нарешті відповів Анхальйо, заспокоївшись і навіть посміхнувшись. — Подвоюєш чи пасуєш, кажеш… — його крива посмішка стала ще ширшою. — Тут навіть кості ні́чого винити, бо вони мої.
Він відсунув тонкі побиті монети до середини заплямованого пивом столу, але зупинився, притримуючи пальцем одну з них.
Збоку почулася сварка…
А потім викрики та брязкіт сталі об сталь.
Конан і Анхальйо повільно розвернулися. Вони відкинули піхви мечів, аби зброя не заплуталася в ногах та зручно взялися за руків’я.
Русявий хлопчина, що здавався Конану знайомим, стояв проти саморійця10, одного з чотирьох тут, хто служив у Вільній Сотні Заральйо. Юнак тримав списа у правій руці та ніж у лівій. Саморієць же бився з невеликим щитом і мечем.
— Мої кості такі ж чесні, як і слово Великого Бога Бела11, — прогарчав саморієць із сильним акцентом.
— Бел — бог крадіїв! — огризнувся юнак. Конан згадав його — це Брокас із Коринфії12. — Самора — країна крадіїв. Крадіїв, народжених шльондрами.
З цими словами він пішов у атаку, випльовуючи ще більше образ. Хлопець рухався швидко, але було видно, що браги він перепив, а ще навіть сонце не сіло. Саморієць відбив випад щитком і різкий ляскіт пролунав поміж гучного гомону голосів. Інші чоловіки лунко лаялися, вимагаючи роз’яснень… або робили ставки. Найближчі люди відтіснили натовп, аби звільнити бійцям місце.
— Зараз повернуся13, — сказав Конан до Анхальйо.
Кімерієць підвівся та пішов уперед, розштовхуючи натовп ліктями. Проживши незабутній рік у Саморі (ще й у столиці — Шадізарі Нечестивому14), Конан був схильний більш-менш погодитися зі звинуваченнями Брокаса.
Але це не означає, що саморійців можна недооцінювати.
Конан пильно роздивився стан бійців. Червоне вино вже пролилося. Супротивник розсік Брокасу щоку — кров стікала по обличчю та навіть бризкала, коли той швидко рухався. Саморієць же мав неглибокий поріз на лівому передпліччі. Це вже не бійка з нудьги. Перша кров могла би вгамувати їхню пиху, але жоден із бійців не виказував ніяких ознак того, що готовий зупинятися. Чоловіки були налаштовані серйозно.
[ додому ] • [ книжка на сайті видавництва ]