Конан: Кров змія

Розділ 1

— Сетові очі! — загарчав солдат у корчмі.

Гральні кості, які він жбурнув до того, зупинилися на нерівних пошарпаних дошках брудного столу. Його слова — зовсім не лайка, і не зухвала молитва чужоземця, як могли би подумати місцеві. Тут, на теренах Стіґії¹, зміїні очі (дві одиниці) — це виграшний кидок.

«Тут… на залитих лайном задвірках Стіґії, куди звозиться весь непотріб, — подумав Конан. — Включно з нами».

— Подвоюєш чи пасуєш, Анхальйо? — запитав кімерієць², спустошивши свій кухоль.

Анхальйо — оливковошкірий зінґарієць³, боєць головної чоти Вільної Сотні Заральйо. Досвідчений воїн, хоч і менший за Конана. Сильний, як удар батога, і дуже швидкий. Старий шрам на його вузькому яструбиному обличчі викривив губи у вічній посмішці. Як і більшість інших найманців з півночі, він уперто носив льняну сорочку з мішкуватими рукавами, широкі брюки та шкіряну безрукавку, типову для жителів північних країн.

Конан сидів у вільних коротких штанях, схожих на моряцькі. Бліда від природи шкіра його широкого й міцного, надзвичайно мускулистого тіла засмагла до горіхово-коричневого кольору. Жар сонця покрив руки, ноги та обличчя, не впоравшись тільки з білизно́ю тонких шрамів. Темне, немов у стіґійця, волосся було зав’язане стрічкою чорного шовку й лежало на його плечі. Конан мав лавово-блакитні очі та гостре, грубо висічене підборіддя, яке він ретельно виголив.

Кімерієць не був велетенським, як ведмідь. Скоріше, як лев: великий, надзвичайно сильний і смертельно швидкий. Навіть відпочиваючи, як зараз, він завжди був напоготові. Від стіґійського клімату кімерієць весь укрився потом. Таким, що зазвичай з’являється під час бою, або тяжкої роботи. Тут, у Сухметі⁴, Конан пітнів, просто сидячи в затінку. І тільки нечастий вітер міг остудити прогіркле повітря, даруючи кілька благословенних хвилин прохолоди, перед тим як полетіти далі.

Конан не мав зінґарійського почуття пристойності, і тому ніколи не одягався більше за необхідне, навіть якщо це означало, що йому доведеться постійно відмахуватися від дзижчання мух і комарів, для яких він був чимось на кшталт комашиного трактиру чи бочки з пивом.

Одначе в корчмі «Пазурі та Ікла» загроз було небагато. Міцні сини корчмаря ганяли жебраків ще міцнішими дрюками, що ви́різали з місцевого залізного дерева (назва на диво точна). А зграї котів вже здається винищили всіх щурів, і тому ласували величезними летючими тарганами або всюдисущими термітами, розкидуючи панцирі, крильця та лапки по кутках.

До речі, коти тут — великі нахаби, бо кожен, хто насмілиться хоча би штурхнути одного ногою, ризикує зіткнутися з розлюченим натовпом людей, які не те що коцнуть у відповідь, а вб’ють. Для стіґійців коти були священні, і якщо один такий домашній улюбленець помирав, то всі члени родини брили голови в жалобі, муміфікували мертвого звіра та ховали його в родовій гробниці, ніби власну дитину.

Також вони тримали пітонів, а іноді й кобр. На щастя, великі удави виповзали з храмів тільки вночі, та й не були такими велетенськими, як у далекому Луксорі чи Хемі⁵. Ті зміюки могли проковтнути людину цілком, і стіґійці вважали за честь стати поживою для посланника Великого Бога Сета⁶.

«Хоча їм більше подобається, коли бог обирає чужинця», — з похмурою втіхою подумав Конан. Коли він сам зіткнувся зі змієм, то по-блюзнірськи відмовився бути з’їденим. Добре, що ніхто цього не бачив.

«Ніхто, крім дохлої змії».

Зінґарієць блиснув на кімерійця гнівним поглядом. Невдалий кидок. Конан обперся спиною на грубу цегляну стіну та недбало поклав долоню на руків’я меча. Він знав, що не можна розслаблятися надто сильно, коли граєш у кості з людьми, які заробляють на хліб мечем і списом. Особливо, коли тільки що виграв раунд.

Дві шістки (виграшний кидок на півночі) вважалися тут бісовим ходом. Солдату вистачило мудрості не згадувати ім’я Мітра⁷, і навіть не лаятися. Стіґійці наймали таких, як він, для лихої роботи в лихих місцях. І хоча тут таких не любили, почуття це було взаємне. Сет вважався за біса на півночі, у той час як немедійський⁸ та аквілонський⁹ Мітр виклика́в ненависть і жах тут, на півдні.

— А щоб тебе підняло та й гепнуло! Добре, — нарешті відповів Анхальйо, заспокоївшись і навіть посміхнувшись. — Подвоюєш чи пасуєш, кажеш… — його крива посмішка стала ще ширшою. — Тут навіть кості ні́чого винити, бо вони мої.

Він відсунув тонкі побиті монети до середини заплямованого пивом столу, але зупинився, притримуючи пальцем одну з них.

Збоку почулася сварка…

А потім викрики та брязкіт сталі об сталь.

Конан і Анхальйо повільно розвернулися. Вони відкинули піхви мечів, аби зброя не заплуталася в ногах та зручно взялися за руків’я.

Русявий хлопчина, що здавався Конану знайомим, стояв проти саморійця¹⁰, одного з чотирьох тут, хто служив у Вільній Сотні Заральйо. Юнак тримав списа у правій руці та ніж у лівій. Саморієць же бився з невеликим щитом і мечем.

— Мої кості такі ж чесні, як і слово Великого Бога Бела¹¹, — прогарчав саморієць із сильним акцентом.

— Бел — бог крадіїв! — огризнувся юнак. Конан згадав його — це Брокас із Коринфії¹². — Самора — країна крадіїв. Крадіїв, народжених шльондрами.

З цими словами він пішов у атаку, випльовуючи ще більше образ. Хлопець рухався швидко, але було видно, що браги він перепив, а ще навіть сонце не сіло. Саморієць відбив випад щитком і різкий ляскіт пролунав поміж гучного гомону голосів. Інші чоловіки лунко лаялися, вимагаючи роз’яснень… або робили ставки. Найближчі люди відтіснили натовп, аби звільнити бійцям місце.

— Зараз повернуся¹³, — сказав Конан до Анхальйо.

Кімерієць підвівся та пішов уперед, розштовхуючи натовп ліктями. Проживши незабутній рік у Саморі (ще й у столиці — Шадізарі Нечестивому¹⁴), Конан був схильний більш-менш погодитися зі звинуваченнями Брокаса.

Але це не означає, що саморійців можна недооцінювати.

Конан пильно роздивився стан бійців. Червоне вино вже пролилося. Супротивник розсік Брокасу щоку — кров стікала по обличчю та навіть бризкала, коли той швидко рухався. Саморієць же мав неглибокий поріз на лівому передпліччі. Це вже не бійка з нудьги. Перша кров могла би вгамувати їхню пиху, але жоден із бійців не виказував ніяких ознак того, що готовий зупинятися. Чоловіки були налаштовані серйозно.

1. Пригоди Конана відбуваються у вигадану Робертом Говардом Гіборійську еру. Цей період історії Землі, як зазначав сам Говард, старший за відомий нам Стародавній світ, та все ж молодший за затоплення Атлантиди (див. прим. 53). Стіґія — одна з великих країн Гіборійської ери, ім’я якої походить від назви відомої нам з міфів річки Стікс. У світі книг Говарда, Стікс — це справжня ріка, що повністю омиває північну та східну границі Стиґії. — Тут і далі прим. пер., якщо не зазначено інше.
2. Конан народився та провів дитинство в північній країні Кімерія. У своєму есе The Hyborian Age Говард стверджує, що "ґели, предки сучасних ірландців і гірських шотландців, походять від чистокровних кімерійців". Назва Конанової батьківщини пов’язана з Кемрі (самоназва Вельсу), кімврами (стародавнім племенем, що населяло Ютландію) та справжніми кімерійцями (загальна назва іраномовних кочових племен, які, поміж іншим, є найдревнішим відомим історії народом, що проживав на теренах сучасної України).
3. Зінґара — країна далеко на північно-захід від Стіґії. Її назва походить від італійського слова zingara — циганка, хоча у творах Говарда репрезентує предків сучасних іспанців і португальців. Імʼя іншої країни Гіборійської ери, Самори (див. прим. 10), походить від назви однойменного сучасного іспанського міста, але репрезентує пращурів народу ромів. Найімовірніше, Говард переплутав два схожих імені, і це прижилося.
4. Сухмет — місто на півдні Стіґії. Назва походить від імені староєгипетської богині війни Сехмет.
5. Луксор — столиця Стіґії, розташована на півночі країни; однойменне місто є в сучасному Єгипті. Хемі ж — це найбільше портове місто Стіґії; його ім’я, імовірно, походить від назви стародавнього міста Летополіс, яке давньоєгипетською називалося Хем.
6. Сет — могутній бог, якого шанують переважно стіґійці. Він постає у вигляді велетенського змія та вважається верховним божеством, культ якого включає в себе пантеон менших богів. Однойменний бог у староєгипетській міфології володів бурею, хаосом і злом, був покровителем воїнів, і його культ був поширений у Верхньому Єгипті.
7. Мітр — один із найвідоміших богів Гіборійської ери, якого часто кличуть захисником добра. Імовірно, базується на ведичній та зороастрійській фігурі на ім’я Мітра, хоча загалом репрезентує предтечу християнства. У своєму есе The Hyborian Age Говард пише, що "послідовники Мітра вчать пробачати своїх ворогів, хоча багатьом з них цього не вдається". Поклоніння Мітру домінує в північних країнах західного світу. У землях, що відповідають сучасним Азії та Африці, Мітр, у кращому випадку, є одним з богів, а у Стіґії поклоніння йому взагалі заборонене.
8. Немедія — країна, далеко на північ від Стіґії. Її назва походить від імені Немеда — персонажа давніх ірландських міфів і легенд. Вважається інтелектуальним і культурним центром західного світу. Одне з наймогутніших королівств майбутньої Європи — за військовою міццю поступається лишень сусідній Аквілонії (див. прим. 9).
9. Аквілонія — наймогутніше королівство західного світу Гіборійської ери, знаходиться на захід від Немедії. Держава відома своїм багатством й експансивною політикою. Імʼя походить від назви однойменного муніципалітету в сучасній Італії.
10. Самора — країна далеко на схід від Аквілонії. Має жахливу репутацію країни крадіїв. Два її найбільших міста відомі світові як Шадізар Нечестивий (див. прим. 14) і Аренжун Приречений. Щодо походження назви див. прим. 3.
11. Бел — бог усіх крадіїв, що виник у шемітській (див. прим. 19) міфології. За легендою, ще за часів Древніх Богів, своїми темними силами Бел прикликав армію мерців, аби розграбувати багатства всіх народів. У відчаї шеміти попросили допомоги в богині Іштар (див. прим. 26). Між богами розгорівся страшний бій, але богиня перемогла, відрубивши Белу його шосту руку. Боги видворили Бела з шемітських земель, і багато хто вірить, що у вигнанні своєму він втік саме до Самори. Однойменного бога шанували в релігіях Стародавньої Месапотамії.
12. Коринфія — країна на захід від Самори. Одне з найстаріших королівств Гіборійської ери, відоме своїми воїнами, що воюють у якості найманців ледь не по всьому світу. Назва походить від імені стародавнього грецького міста Коринф.
13. Англійською Конан каже I’ll be back — крилатий вислів Арнольда Шварцнеггера, який той уперше промовив у фільмі Термінатор. Саме Арнольд грав Конана в трьох екранізаціях (Conan the Barbarian, 1982; Conan the Destroyer, 1984; Red Sonja, 1985).
14. Шадізар — велике місто на сході Самори. Колишній релігійний центр країни, що загруз у тисячі гріхів. Храми перетворилися на борделі, притони та гральні доми, а саме місто отримало титул Шадізара Нечестивого.

[ додому ] • [ книжка на сайті видавництва ]